Після вчорашнього з"їзду - нова рубрика! ТІльки її регулярність не обіцяю. Очевидно, буде виходити двічі на рік, як зазавичай скликається правління чи секретаріат: що в Сумській спілці, що в НСЖУ. Головний результат з"їзду такий: справи в Спілці, її життя, діяльність, підходи до вирішення проблем журналістів всіх задовольняють! Змін - не буде! Як в області, так і в Україні. В справах спілчанських все залишається по-старому. Для когось - це добре, бо не треба нічого міняти, а головне - робити. Комусь - все одно, бо дехто десятками років не платить членські внески і живе спокійно, навіть забувши, що в нього є "журналістська книжечка". Хто щось хотів змінити - свою думку висловили. Совість в усякому разі, у мене, чиста, як сльоза немовляти!
На з"їзді для мене було три радості. Перша - зустріч з друзями і колегами з усієї України! Ми більше спілкувались в коридорах і барах, ніж у залі. Друга - порадувала сумська делегація! Як її обрали заочно, так вона заочно і проголосувала за рішення з"їзду. З семи обраних приїхало лише два делегати. Молодці решта, що не дали себе втягнути в "рольові ігри" київських дядьків. І третє - вибори голови ревізійної комісії. Алла Малієнко - принципова жінка, багато років працює у Київській міській спілці і їй довіряти можна повністю! На цьому приємності закінчились.
З"їзд проходив майже як у Сумах конференція. Найретельніше дотримувались регламенту в питання кави, обіду і чекали вечері. Все було розписано і передбачено. Кілька спроб хоч якось зламати написаний сценарій натикались на крики таких же дєдушок і бабушок, які валували у Сумах "давай скорєє", "Скорєє" і дали! Мене кілька чоловік запитували: ти ж не делегат, чого туди попхалась! Відповідаю. По-перше - провести фейс-конроль над делегатами від Сумщини, бо ж знаю факти, коли замість одних приїжджали інші і голосували один за одного. По-друге, як досліднику життя Спілки, хочеться на власні очі подивитись всі процеси, навіть якщо від деяких тошнить. Ну щось на зразок фукнції лікаря-паталогоанатома: дочекатись, поки труп відвезуть в морг і розтином виявити причину смерті. Дивлюсь, пишу клініку, а головне - думаю, як у діяльності інших організацій уникнути цих смертельних хвороб, як від них "предохраняться".
Після з"їзду мені зателефонували десяток колег з різних областей і запропонували вийти із спілки, викинуть квиток, послать всіх .. тощо. Та нє, рєбята, не дождьотєсь! Спілка сьогодні як старе бабусине пальто: вже і не модне, і міль побила і викинуть хочеться, а бабушці жалко з ним розлучатись. Тож доводиться запаковувати в мішок і виносити на горище: може пригодиться картоплю в підвалі укривати чи гладіолуси закутувати, щоб не замерзли взимку. От сьогодні Спілка щось на зразок такого раритету: і фасон нічого, і гудзики ще нормальні, а от в цілому матеріальчик не той!
А найбільше сумно за те, що в деяких областях, приміром, Дніпропетровській, Львівській. Рівненській обласні Спілки об"єднують журналістів. мають приміщення, проводять роботу і у голів навіть комп"ютери є і вони уміють ним користуватись! Там журналісти їздять у прес-тури, спілкуються, проводять заходи, допомагають один одному. І чвари в Києві їм не заважають. У нас в Сумах - навпаки. Значить, ми цього заслужили. Тож пакуємо пальто на горище і переходимо на сучасний одяг.
Запрошую всіх журналістів до співпраці. У нас створена "Асоціація регіональних ЗМІ Сумщини", є багато цікавих проектів. Один з них, поїздку в Чорнобиль, ми реалізували. Та головне - реформування комунальних ЗМІ, чим і будемо займатись разом. А щоб нафталін не пах - відчиняйте кватирки!
Наталя Калініченко.
м. Суми.