Вхід

Теекана РТБ

Рівне вечірнє

За «класикою жанру» сучасні війни, в умовах у тім числі так званих транзитних, пострадянських країн, розпочинаються з інформаційної експансії характеру «тихого» інформаційного вторгнення. Відбувається таке проникнення шляхом «лібералізації» інформаційного поля (тобто через максимально можливе усунення держави від контролю медійного простору та позбавлення її інформаційних ресурсів), насаджування чи поновлення за допомогою «незалежних» ЗМІ потрібних для агресора ідеологем і смислів (приміром, як у нашому випадку, міфів про «кривавих бандерівців», «підступного Заходу», «величі» й «місії» Росії тощо), взяття під контроль інституцій (державних і громадських), які мають чи можуть мати вплив на вироблення і впровадження інформаційної політики. Тактика такого інформаційного проникнення апробована, і досить-таки успішно для агресора, в Криму, спостерігається її реалізація й нині на вже ніби контрольованій українською владою території.

До інформаційних складників «тихої» інформаційної війни варто віднести і «пропаганду миру», завданням якої, твердять фахівці, є підрив морального стану населення ворожої країни до такого рівня, коли воно змусить уряд своєї країни піти на мир, тобто припинити збройний опір і фактично капітулювати. (Збройні дії у такій парадигмі ведення війни є лише одним із засобів досягнення тієї самої мети.)

Застосування технології «морального роззброєння» має, зазначимо, тяглу історію, що сягає доби античності. Передбачає вона, зокрема, і формування «груп впливу», організацій, що вимагають миру, насправді ж деморалізують суспільство і пригнічують спротив агресору. Так, свого часу зусилля знаменитого оратора і політичного діяча Афін Демосфена, який намагався мобілізувати громадян на боротьбу з ворожою Македонією, наштовхнулися на протидію досить-таки організованої «партії миру», що усіляко возвеличувала можливості супротивників і страхала афінян їхньою силою. Як з’ясувалося згодом, таємно фінансував «миротворців» цар Македонської держави Філіпп ІІ, якому приписують відомі слова про віслюка, котрий, навантажений золотом, може здолати будь-яку фортецю.

Використання технології «пропаганди миру» простежимо і в пізніші часи.  У період підготовки і проведення так званої Великої жовтневої соціалістичної революції 1917 року значного поширення, до прикладу, набули антивоєнні брошури російських більшовиків,  фінансованих (про це також згодом стало відомо) супротивником Росії – Німеччиною. Такі багатотисячні видання – «Війна і  дорожнеча в Росії», «Кому потрібна війна?» та ін. – дискредитували російську владу та фактично закликали до припинення спротиву, що, свідчить історія, мало для Російської держави негативні наслідки.

Активно сприяв «рухові за мир» на міжнародній арені в роки вже «холодної війни», як відомо, і Радянський Союз, який таємно виділяв для проведення відповідних «роззбройних» акцій на Заході величезні гроші. Розвал СРСР призвів до відповідного згортання діяльності також і «миротворців».

Дослідники обґрунтовано вказують на використання технології «замирення» і під час нинішньої агресії Росії проти України. Серед  проявів «пропаганди миру», зокрема, акції руху «Матері за мир», що відбувалися під гаслами «STOP геноциду Донбасу!», «Припиніть убивати наших дітей!», «Стоп війні!», «Мета війни – сланцевий газ і безлюдний Донбас!» тощо. Такі акції були ініційовані «об’єднаною лівою опозицією», а точніше – прихильниками проросійських організацій, зокрема ЗУБРом – «Всеукраїнською громадською організацією за мир і дружбу між Україною, Білоруссю та Росією», Комуністичною та Соціалістичною партіями України, залишками Партії регіонів. Участь в організації вже міжнародних протестних «мирних» заходів – «Українки за мир!» – взяла, за повідомленнями ЗМІ, і колишня прес-секретар президента-втікача Віктора Януковича, а нині літераторка  Ганна Герман, що також не є, поза сумнівом, випадковим.

До «замирювальних» інформаційних операцій належить, на наш погляд, і активне протегування у професійному журналістському середовищі «словникової толерантності», недопущення використання в українських ЗМІ і видавництві «мови ворожнечі», тобто лексики, що «може образити». Серед практичних порад пропонується, зокрема, уникати назв «терористичні війська», «рашисти» стосовно сепаратистських незаконних угруповань, «наші герої» щодо українських військових, адже це в умовах протистояння є «неприпустимим». Темі запобігання «мові ворожнечі» були присвячені численні круглі столи і конференції, організатори яких власне і не приховували, що в слові вони вбачають наразі саме «інструмент роззброєння», були видані, щедро профінансовані, вочевидь, з-за кордону, словники й посібники щодо протидії «мові ворожнечі».

Лінгвістичним прийомом «миру» стала і, так би мовити, «евфемізація»  медійного середовища, коли відверто проросійські видання почали пропонувати називати «українською критичною пресою», ховаючи за означенням власне належність і фактичну функціональну спрямованість мас-медіа. Такі неоднозначні «примиренські» позиція й дії, в тім числі керівництва НСЖУ, спричинили гостру дискусію в журналістському середовищі України, призвівши до демонстративного виходу із професійної Спілки на знак протесту низки провідних журналістів, які публічно  звинуватили керівництво НСЖУ у потуранні Росії.

З огляду на зазначене звернуся до авторитетної для більшості українців думки відомого правозахисника і багаторічного політичного в’язня, літератора й публіциста Левка Лук’яненка, який розглядає «пропаганду миру» як технологію роззброєння і поневолення народів. Говорячи про цілеспрямоване маніпулювання свідомістю українців, наразі за радянського часу,  у книжці «Національна ідея і національна воля» він пише:

«...Мир потрібен колонізатору для спокійної експлуатації підкореної нації та її загарбаної землі, а не уярмленому народові. Нація, що через поразку опинилась у рабському стані, прагне не миру, а національно-визвольної війни. Мир у колоніальному стані – це рабство, і всяка нація, що хоче продовжити своє існування, повинна боротися за місце під сонцем. Нація, яка перестала боротись, це вже не нація, і вона не варта поваги…»

До місця, певно, навести і слова президента США Франкліна Делано Рузвельта, який у часи фашистської агресії у  промові «Чотири свободи», виголошеної перед членами конгресу 6 січня 1941 року, сказав:

«Як держава ми можемо пишатися тим фактом, що ми добродушні, але ми не можемо собі дозволити бути дурнями. Ми завжди повинні побоюватися тих, хто дує в труби і б’є в литаври, проповідуючи теорію умиротворення. Ми повинні особливо побоюватися тієї невеликої групи егоїстично налаштованих людей, які готові обрізати крила американського орла, щоб викласти його пухом свої власні гнізда»...

Відкидаючи  колаборацію, справжні патріоти між «миром» з ворогом і спротивом  йому завжди обирали спротив. Так зробив свого часу і публіцист Демосфен, закликавши співгромадян не вірити «партії миру», а згуртуватися для протидії агресорові.

Війна України з цинічним ворогом триває, і до справжнього миру ще, на жаль, далеко. Такий мир можливий лише через боротьбу, у тім числі інформаційну. Ми «не можемо собі дозволити бути дурнями»! Тому я – за «Партію Демосфена»!

Юрій БОНДАР,

член Правління НСЖУ.

 

Після вчорашнього з"їзду - нова рубрика! ТІльки її регулярність не обіцяю. Очевидно, буде виходити двічі на рік, як зазавичай скликається правління чи секретаріат: що в Сумській спілці, що в НСЖУ. Головний результат з"їзду такий: справи в Спілці, її життя, діяльність, підходи до вирішення проблем журналістів всіх задовольняють! Змін - не буде! Як в області, так і в Україні. В справах спілчанських все залишається по-старому. Для когось - це добре, бо не треба нічого міняти, а головне - робити. Комусь - все одно, бо дехто десятками років не платить членські внески і живе спокійно, навіть забувши, що в нього є "журналістська книжечка". Хто щось хотів змінити - свою думку висловили. Совість в усякому разі, у мене, чиста, як сльоза немовляти!

На з"їзді для мене було три радості. Перша - зустріч з друзями і колегами з усієї України! Ми більше спілкувались в коридорах і барах, ніж у залі. Друга - порадувала сумська делегація! Як її обрали заочно, так вона заочно і проголосувала за рішення з"їзду. З семи обраних приїхало лише два делегати. Молодці решта, що не дали себе втягнути в "рольові ігри" київських дядьків. І третє - вибори голови ревізійної комісії. Алла Малієнко - принципова жінка, багато років працює у Київській міській спілці і їй довіряти можна повністю! На цьому приємності закінчились.

З"їзд проходив майже як у Сумах конференція. Найретельніше дотримувались регламенту в питання кави, обіду і чекали вечері. Все було розписано і передбачено. Кілька спроб хоч якось зламати написаний сценарій натикались на крики таких же дєдушок і бабушок, які валували у Сумах "давай скорєє", "Скорєє" і дали! Мене кілька чоловік запитували: ти ж не делегат, чого туди попхалась! Відповідаю. По-перше - провести фейс-конроль над делегатами від Сумщини, бо ж знаю факти, коли замість одних приїжджали інші і голосували один за одного. По-друге, як досліднику життя Спілки, хочеться на власні очі подивитись всі процеси, навіть якщо від деяких тошнить. Ну щось на зразок фукнції лікаря-паталогоанатома: дочекатись, поки труп відвезуть в морг і розтином виявити причину смерті. Дивлюсь, пишу клініку, а головне - думаю, як у діяльності інших організацій уникнути цих смертельних хвороб, як від них "предохраняться".

Після з"їзду мені зателефонували десяток колег з різних областей і запропонували вийти із спілки, викинуть квиток, послать всіх .. тощо. Та нє, рєбята, не дождьотєсь! Спілка сьогодні як старе бабусине пальто: вже і не модне, і міль побила і викинуть хочеться, а бабушці жалко з ним розлучатись. Тож доводиться запаковувати в мішок і виносити на горище: може пригодиться картоплю в підвалі укривати чи гладіолуси закутувати, щоб не замерзли взимку. От сьогодні Спілка щось на зразок такого раритету: і фасон нічого, і гудзики ще нормальні, а от в цілому матеріальчик не той!

А найбільше сумно за те, що в деяких областях, приміром, Дніпропетровській, Львівській. Рівненській обласні Спілки об"єднують журналістів. мають приміщеня, проводять роботу і у голів навіть комп"ютери є і вони уміють ним користуватись! Там журналісти їздять у прес-тури, спілкуються, проводять заходи, допомагають один одному. І чвари в Києві ім не заважають. У нас в Сумах - навпаки. Значить, ми цього заслужили. Тож пакуємо пальто на горище і переходимо на сучасний одяг.

Запрошую всіх журналістів до співпраці. У нас створена "Асоціація регіональних ЗМІ Сумщини", є багато цікавих проектів. Один з них, поїздку в Чорнобиль, ми реалізували. Та головне - реформування комунальних ЗМІ, чим і будемо займатись разом. А щоб нафталін не пах - відчиняйте кватирки!

Наталя Калініченко.

м. Суми.

 
Журналіст України
Вiвторок 07 Лютого 2017

Дмитро Тарасюк: Можна тліти, а можна й горіти. Ми самі творимо своє життя

Це єдина в Україні область, де головою обласної ради обрано журналіста. А ще в цій області, мабуть, єдина на всю Україну первинна організація журналістів, що складається з п'яти священників.

Усі вони працюють над виданням газети "Духовна нива". А головне – тут потужна журналістська організація, до якої зі щирим серцем приходять молоді журналісти.

І все це – Рівненщина.

Про те, чим живуть журналісти цієї області, розповідає читачам "Журналіста України" голова Рівненської обласної організації НСЖУ Дмитро Тарасюк.

Нарешті на прямій до фінішу. Радість подеколи із слізьми

Розмови про реформування засобів масової інформації точилися не один рік. І от нарешті те,чого так довго чекали, відбулося: 23 листопада 2016 року видано Постанову Кабінету міністрів України «Про затвердження переліку друкованих засобів масової інформації та редакцій, реформування яких здійснюється на першому етапі».

В її очікуванні ми не сиділи, склавши руки: проводили зустрічі з редакторами, вирішували питання з владними засновниками. Вели розмову про те, що потрібно визначатися заздалегідь, як планують працювати в нових умовах, готуватися до цього. Говорю "ми", бо одна людина провести всю цю велику роботу аж ніяк не змогла б. У нас в області активно працює секретаріат – команда, для котрої доля обласної організації – не порожні слова.

Більшість керівників редакцій зрозуміли незаперечну річ: варто йти на реформування в першому етапі. В результаті чотирнадцять редакцій на Рівненщині (обласна «Вісті Рівненщини» і тринадцять районок) реформуються в першому етапі, і тільки п’ять ідуть другим ешелоном.

Три газети з другого етапу вже почали підготовку до реформування. Це «Замкова гора» в Острозі, «Новини Костопільщини», газета Рівненського району «Слово і час». У цих районах вже відбулися сесії районних рад, де ухвалені рішення про їх вихід з числа співзасновників. Райдержадміністрації також видали розпорядження про вихід із числа співзасновників цих видань.

А от газета Рівненської міськради «7 днів» і газета «Прапор перемоги» з Радивилівського району чомусь зволікали з вирішенням питань реформування. Хоча, за деякими відомостями, й там вже відбулися засідання депутатських комісій, узгоджуються необхідні документи.

Можу зрозуміти «7 днів» і «Новини Костопільщини», де редакції мають непогане фінансування від співзасновників: майже 420 тисяч гривень має «7 днів» і близько 200 тисяч - «Новини Костопільщини». Звичайно, вони побоювалися втратити надходження таких коштів. Але вже й тут розуміють невідворотність процесу, що ті самі кошти можна заробляти іншими шляхами – через передбачені законом угоди на висвітлення діяльності.

Первинка – це майже завжди редакція

Інколи мене запитують, чи відчувається в процесі підготовки до реформування роль первинних журналістських організацій? Скажу так: у нас у багатьох випадках редактори газет обрані секретарями первинних організацій. Досвід показав, що така ситуація сприяє згуртованості журналістів і дисциплінує, допомагає вирішувати більшість питань у редакціях оперативніше.

Але й там, де первинку очолюють не редактори, там також дійсно впливові, шановані журналісти. Візьмемо, до прикладу, Березнівську газету «Надслучанський вісник». Там секретар первинної організації Павло Рачок, який користується заслуженим авторитетом серед колег, редактор Надія Ярмолюк. І вони – кожний на своєму місці – працюють в тандемі.

Є й не дуже активні первинки. Тоді більше співпрацюємо з редакторами.

Чиновники бояться втратити газету

Маємо кілька місцевих газет, де голови районних рад і держадміністрацій вважають, що всі проблеми району у них розв’язані і залишається ще тільки покерувати газетою. І вони не хочуть відпускати газету, гальмують її реформування.

Йдеться, наприклад, про Дубенську міську газету «Замок». Тут є керівник, який каже прямо: ми не хочемо втрачати газету. І ніякі доводи, що газета нікуди з міста і району не виїжджає, залишається на місці, на нього не діють.

Не можу зрозуміти й алгоритму дій тамтешніх депутатів. Так, у березні 2016 року сесія міськради ухвалила рішення про вихід із складу засновників газети. А потім з якогось дива ті самі депутати на травневій сесії ухвалюють рішення відмінити ними ж ухвалене рішення березневої сесії.

Редакція газети подала позов до місцевого суду щодо неправомірного рішення свого засновника – Дубенської міськради і суд виграла. У відповідь Дубенська міськрада подала апеляцію до Житомирського окружного апеляційного суду. Судові засідання переносяться, рішення з очевидного питання – необхідність дотримуватися українських законів – затягуються до грудня.

Міський голова в Дубно – нормальна адекватна людина, гарний господарник. А коли запитуєш у нього, чому він і депутати приймають неадекватні рішення, складається враження, що він занадто дослухається до чужих голосів-нашіптувань. Так і виникла у нього думка, що газету «Замок» у міськради хочуть забрати.

Стараємось переконати його в тому, що і міськрада, і газета залишаються в Дубно, що їм треба шукати шляхів співробітництва, а не плекати розбрат. Зі зміною стосунків на договірних умовах мають підняти стосунки на вищий щабель співробітництва і взаєморозуміння. Домовились, що я приїду в Дубно, аби взяти участь у зустрічі редактора Миколи Мороза з міським головою Василем Антонюком, щоб утрьох дійти консенсусу.

Ще один район – Сарненський, де також не хотіли відпускати газету «Сарненські новини». Більше того: там хотіли звільнити з посади редактора Світлану Ляшко, яка, вважаю, на своєму місці, не один рік веде газету до успіху. На заміну їй привезли людину, яка жодного дня не працювала в газеті.

Отже доводилося переконувати керівників району і міста, депутатів, що це не їхня приватна газета, що це газета міської і районної ради, райдержадміністрації і трудового колективу.

І що важливо – газета вже давно не користується дотаціями й іншими грошовими вливаннями від влади. Якщо влада дає десь 20000 гривень на рік, то це не ті кошти, що тримають газету на плаву.

Мав розмову і з претенденткою на місце редактора. Я розумію її бажання сісти в крісло редактора успішної газети, що виходить двічі на тиждень з тижневим накладом 16 тисяч примірників. Можна хотіти покерувати виданням, де зарплата журналіста сягає 5000 гривень і прекрасні умови праці в добре обладнаному, затишному приміщенні.

Мене цікавило, як ця жінка збирається працювати, не маючи досвіду, в колективі, де її не хочуть бачити редактором?! І я не крився: прямо сказав претендентці: до ти пір, поки я голова обласної організації спілки журналістів, не допущу, щоб вона стала на заміну нинішньому редактору. Запропонував тій жінці спробувати сили, наприклад, в Корецькому районі, де ситуація не така гарна. Якщо вийде у неї підняти газету з нуля хоча б до половини або навіть третини тиражу, що мають «Сарненські новини» – честь їй і хвала. Здається, така перспектива моїй співрозмовниці не сподобалася.

Є проблеми і в деяких інших районах. Тоді доводиться їхати на місце, розбиратися. Намагаємося переконати місцевих керівників від влади в тому, що не можна переступати закон, що з журналістами можна співпрацювати на договірних засадах. Адже критичні матеріали публікуються на шпальтах газет і тепер, будуть вони і в майбутньому. Головне – щоб критика була об’єктивною, а влада робила з неї правильні висновки

Шукали і знайшли юридичний супровід

Над питаннями необхідності юридичної допомоги нашим медіа замислювались давно. Адже, як би там не було, наша обласна організація налічує понад 500 членів спілки, допомога може бути потрібна в будь-який момент. Особливо це стало відчутним, коли почалися процеси реформування ЗМІ.

А тут склалася цікава ситуація: десь на початку минулого літа до нас звернувся досвідчений адвокат Олег Раджабов з проханням прийняти його до членів НСЖУ. Ми розуміємо, що, можливо, у нього немає тієї кількості публікацій, як у професійних журналістів. Але ми поставилися до цього не надто прискіпливо і прийняли до членів спілки за умови, що він допомагатиме нашим редакціям і журналістам вирішувати юридичні питання. Само собою, що він взяв зобов’язання активніше публікуватися і виступати на радіо й телебаченні.

І тепер маємо в області юриста, який вже допоміг (причому абсолютно безкоштовно, на партнерських засадах) розв’язати не одну непросту ситуацію. Так, коли почалися процеси реформування, три газети в нашій області раптом опинилися поза статусом, тобто взагалі не мали права виходити в світ. Сталося так тому, що обласне управління юстиції з незрозумілих причин виключило їх з Держреєстру. Про це не знали ні колективи, ні засновники та співзасновники.

Коли стали запитувати, на яких підставах таке відбулося, співробітники управління юстиції послалися, що буцімто вони не отримали від цих видань контрольних примірників. Про які контрольні примірники йшлося, не зрозуміло, бо ці газети видаються вже по сімдесят з лишнім років, відомі в області. Щоб офіційно упевнитися, що вони не припинили свого існування, було не так складно зателефонувати в район і отримати інформацію, не допустити украй складної для газет ситуації.

Ми звернулися до управління юстиції з проханням відмінити свої накази щодо виключення газет з Держреєстру з огляду на те, що з’ясувалися додаткові обставини, які проливають світло на помилковість рішення. Відповідь – поза всяким розумінням: «Ми не можемо скасувати свої накази. Це можна зробити тільки через суд».

Тоді ми звернулися до нашого юриста Олега Раджабова. Він підготував потрібні пакети документів, і редакції всі суди виграли, були поновлені в Держреєстрі.

Мінімальна зарплата – 3200 гривень… Що це?

Добре це чи погано для редакційних колективів, відповіді, чесно кажучи, у мене немає. В розмовах з редакторами відчувається, що вони також не знають, як виходити з цієї проблеми.

У нас в області є газети, яких не турбують такі проблеми, бо їхні журналісти уже сьогодні мають зарплату більшу, ніж 3200. В основному це газети із зони Полісся, як от «Володимирецький вісник», «Сарненські новини», про які я вже говорив. Це цікаві газети, потрібні своїм читачам, вони мають великі тиражі. Коли аналізуємо ситуацію, бачимо, що газетам у самому Рівному, в Острозькому, Гощанському, Дубенському, Демидівському, ще в деяких районах, треба добряче попрацювати над контентом, щоб стати привабливими для передплатника.

Скорочувати штат редакцій також не вихід. Один редактор якісну газету не зробить, яким би талановитим він не був. Але нині складається парадоксальна ситуація: наприклад, у Радивилові вже сьогодні газету «Прапор перемоги» робить одна людина – редактор. Він сам і жнець, і швець, і на дуді гравець.

Допускаю: газету може випускати й одна людина. Тим більше, що сьогодні прийшли на допомогу сучасні технології, можна "зліпити" газету з цікавих матеріалів з інтернету. Але це може бути тиждень, два, місяць, а далі читачеві стане нудно, бо йому потрібен не інтернетний, а місцевий матеріал. І потрібні не сухі звіти з сесій чи колегій райадміністрацій, а жива інформація з повсякденного життя району, міста.

Можна тліти, а можна й горіти

Сьогодні основне наше завдання – захищати право журналіста на вільне висловлення думок, захищати від сваволі чиновників, допомагати підвищувати професіоналізм, організувати дозвілля. У нас активно працює сайт, що постійно наповнюється актуальною інформацією про наше життя. І коли журналіст бачить, що організація живе цікавим, змістовним життям, він воліє долучитися до її спільноти.

Але не тільки працею живе людина. Маємо хорошу базу відпочинку в Хрінниках, що в Демидівському районі. НСЖУ виділила нам на цю базу 10000 гривень. І ми самі за допомогою спонсорів (таких, як член спілки журналістів директор заводу пластмасових виробів із Здолбунова Володимир Форманчук) вклали немало коштів, а ще більше власних сил і здоров’я.

Тепер кожного року у нас там відпочивають майже п’ятдесят журналістів з родинами. Там же проводимо спартакіади.

По-новому відзначаємо День журналіста. Раніше як було? Збиралися у великому залі профспілок, проводили урочисте засідання з доповідями, грамотами від керівництва області і коротким неформальним спілкуванням. Тепер вирішили відійти від цього і відзначаємо своє свято зустрічами в різних районах області. Позаминулого року, наприклад, проводили свято у Рівненскому районі на базі готельно-розважального комплексу «Скольмо», торік – на території Острозького держлісгоспу.

Намагаємось відійти від офіціозу, почесної президії, трибун з доповідачами. Принципово відмовилися від нагород, що дає влада. Вважаємо: професійні відзнаки колегам дорожчі і зрозуміліші.

Маємо і найпрестижнішу журналістську відзнаку - премію імені Михайла Горопахи, яку вручаємо у день його народження 14 вересня. Він був уродженцем Тернопільщини, але після Львівського університету все життя працював у нас, у Рівненській області. Тривалий час очолював головну обласну газету «Червоний прапор», яка з набуттям Незалежності стала називатися «Вільне слово». Це був талановитий журналіст і не менш талановитий організатор. Маємо вже п’ять лауреатів цієї нагороди.

Вже традиційно підтримуємо дружні зв’язки з колегами з інших областей Особливо тісні у нас контакти з обласними організаціями Волинської та Львівської областей. Проводимо міжобласні творчі летючки. Вони вже відбулися в Бродах та Сарнах. На цих летючках, де збираються делегації редакторів і журналістів від кожної області, обмінюємося досвідом, обговорюємо творчі плани, насущні проблеми.

Співпрацюємо з польськими журналістськими організаціями. Уклали угоду, за котрою можемо направляти двох випускників шкіл, які хочуть отримати журналістську освіту в Польщі, на навчання до Вищої школи міжнародних відносин і суспільних комунікацій у Хелмі.

Від редакції. Побувавши в Рівному, ми зустрілися з нашим колегою-журналістом, а нині головою обласної ради Миколою Драганчуком. В цей саме час брала у нього інтерв'ю для "Урядового кур'єра" Інна Омелянчук. В ході діалогу прозвучали й запитання щодо стосунків із журналістами.

Говорячи про обласну організацію НСЖУ, Микола Драганчук наголосив:

Такі спартакіади, які проводить секретаріат обласної організації спілки журналістів, заслуговує на високу похвалу. Головне у цьому – можливість спілкування журналістів, і це найкращий майданчик для об'єднання. А сьогодні це необхідно, як ніколи. Бо сьогодні кожна районна газета кинута на призволяще. Часто їм годі шукати підтримки у районного керівництва, мало юристів знаються на проблемах медіа, щоб їх вирішувати. І вони знаходять підтримку в своїй обласній організації.

Думаю, що обласна спілка і Дмитро Тарасюк – це одне ціле. Це людина, яка вміє вислухати, розібратися. Знаю, як складно говорити з деякими керівниками районів, а з деким взагалі неможливо. А у нього виходить, він уміє переконувати районних керівників, аргументовано доводячи їхню неправоту. Не рахуючись з часом, поїде в будь-який віддалений район, вийде на трибуну сесії, коли треба відстоювати права журналістів і доведе таки правоту редакції чи окремого редактора, журналіста.

А нещодавно після однієї розмови я ще раз впевнився в силі журналістської спілки. До мене звернувся один з лідерів профспілок і почав скаржитися, що з профспілок починають виходити люди, мотивуючи тим, що не бачать ніякого зиску в цій організації. Прикро таке чути, але ж і силоміць тримати в профспілці нікого не станемо.

І на противагу – обласна організація НСЖУ. Тут точно матеріальної вигоди ніхто не має, а тим не менше до спілки сьогодні йде молодь, люди середнього віку. На мою думку, сьогодні спілка журналістів – одна з прогресивних і потужних організацій, що об'єднує професіоналів.

А в розмові з Інною Омелянчук ми почули від Миколи Драганчука ще й про таке:

– Коли ми виконаємо свою місію й зміцнимо первинне самоврядування, отримаю моральне задоволення і з радістю повернуся в журналістику, щоб розповідати про це людям.

– До речі, про журналістику. Вірніше, про реформування комунальних ЗМІ. 14 газет Рівненщини добровільно пішли в перший етап роздержавлення. Як обласна рада тепер буде вибудовувати стосунки з цими та іншими виданнями?

А ми вже й нині вибудовуємо їх на договірних засадах, принаймні, цього року, відповідно до законодавства, уклали угоди на висвітлення роботи обласної ради з конкретними ЗМІ – електронними та друкованими. Звісно, це не якісь захмарні суми, а рівно те, що передбачено відповідною програмою, яку прийняла обласна рада, – 200000 гривень. Це, вважаю, перший крок до демократичності й прозорості стосунків: ми, образно кажучи, стаємо покупцями газетної площі в тому чи іншому виданні. Однак, деякі телекомпанії, наприклад, не поспішають використовувати бюджетні кошти, обумовлені угодами: рік завершується, а суми ще неосвоєні. Щодо газет цього сказати не можу, кошти використовуються сповна.

– Це означає, що «підгодовані» колеги тепер не можуть критикувати керівництво обласної ради?

Чого-чого, а критики в нас вистачає! Питання в тому, щоб не перейти межу між конструктивною критикою, яку я цілком сприймаю і навіть дякую за це колегам, і критиканством або ж і відвертою брехнею! Її, до речі, продукують окремі сайти, але ж вони, за законом, не є засобами масової інформації. Прикро лише, що дехто з колег-журналістів часто опускається до того, що, не перевіривши, передруковує цю «джинсу».

Ольга Войцехівська

http://nsju.org/images/content/images/DSC_6513.JPG

Обласний семінар редакторів газет на базі Володимирецбкого вісника"

http://nsju.org/images/content/images/DSC_0019(1).jpg

Першому секретареві НСЖУ Сергію Томіленку є про говорити з колегами з Рівненщині (під час одного з пленумів Рівненської обласної організації)

 

«Внутрішні проблеми під час реформування навіть складніші, ніж зовнішні. Бо кожного треба переконати…». За словами кандидата юридичних наук Михайла Кочерова, на етапі роздержавлення ЗМІ чекають як зовнішні, так і внутрішні проблеми, викликані суперечностями і недопрацюваннями закону.

Фахівці столичної юридичної компанії HLB Ukraine Legal Services, яку представляє пан Кочеров, на прохання НСЖУ дають певні поради редакторам комунальних ЗМІ.

Внутрішні проблеми – це внутрішній розподіл

– У питанні розподілу часток між засновниками немає нічого складного, вже все це проходили: схожі ситуації виникали під час приватизації – тоді для спільної участі у приватизації громадяни засновували господарські товариства, а члени трудового колективу – товариства покупців, були й порядки реформування колгоспів і радгоспів під час створення колективних сільськогосподарських підприємств, і на кожному етапі поставало питання визначення розміру паїв частки члену трудового колективу, – коментує Михайло Кочеров. – На сьогодні деякі положення є чинними, там дуже детально, покроково з прикладами наведено способи, як можна визначити участь працівника і його частку в майні підприємства. Є методика обчислення розміру індивідуальних майнових паїв членів колективу. Але щоб її обрахувати, є ще методика визначення трудового внеску членів трудового колективу. А також – достатньо аргументовані рекомендації, як реалізовувати ці методики.

Як пояснює юрист, за правилом аналогії закону можна скористуватися такою методикою та визначитися із розміром члену трудового колективу редакції, а отже узгодити питання частки у статутному капіталі майбутнього суб’єкта господарювання..

– Ви можете зіткнутися з такою ситуацією, що, скажімо, ви працюєте редактором 3 роки, підняли газету, щось досягли. А ваш кур’єр працює 40 років. Відтак його частка – ніби буде більшою. І таких внутрішніх протиріч не уникнути, – зауважує пан Кочеров.

Яку форму господарювання обрати?

За словами Михайла Кочерова, на сьогодні в Україні найбільш розповсюдженими організаційно-правовими формами є приватне підприємство і товариство з обмеженою відповідальністю. Трудові колективи редакцій комунальних ЗМІ можуть обрати одну з таких форм. Однак із другою формою господарювання (ТОВ) – набагато складніше – тут Закон про реформування ЗМІ «конфліктує» з іншими законодавчими актами.

– Відразу раджу не створювати ТОВ. Для цих товариств передбачений порядок переходу часток у статутному капталі та оплата вартості майна при виході особи зі складу учасників. Натомість, Закон про реформування забороняє повернення частки, така частка повинна бути розподілена між іншими засновниками. Доводити реєстратору, що норми Закону про господарські товариства повинен використовуватися лише у частині, що не суперечить Закону про реформування буде складно, з цим неодмінно виникнуть проблеми, – зазначає експерт.

Приватне підприємство більш зрозуміле для реєстратора. У такому випадку, на відміну від господарського товариства, ТОВ, законом не врегульований порядок прийняття рішень, кворумів, визначення статутного фонду та порядку внесення, підтримання вартості чистих активів на кінець фінансового року.

– Якщо ви визначите самостійно деякі питання, які для вас більш-менш прийнятні, державному реєстратору нічого не залишиться, як лише зареєструвати статут, бо він не буде шукати в статуті положень, які в нього будуть викликати якісь питання…

– Закон не передбачає вимог до статуту приватного підприємства, є тільки загальні вимоги, , які притаманні для всіх статутів суб'єктів господарювання – це мета і предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного капіталу, склад і компетенція органів управління, розподілу прибутків та збитків тощо.

Тому якщо з боку співзасновників немає настійливих рекомендацій реєструватися саме як ТОВ, – ліпше реєструватися як приватне підприємство.

І тут не варто забувати, що майно комунальних редакцій не стане власністю того чи іншого члена колективу, у члена трудового колективу виникнуть лише корпоративні права, суб’єктом права власності залишиться юридична особа.

– Під час перетворення буде проведена інвентаризація та оцінка всього майна, буде складений передавальний акт, до якого увійде все це майно. За існуючими методиками та загальним рішенням трудового колективу буде визначений справедливий вклад кожного працівника, який і буде становити його частку у майбутньому капіталі підприємства. Голоси будуть визначаються пропорційно внескам. Відповідно, до цього і буде відбуватися голосування, тому, якщо на сьогодні Іванов – директор який є одночасно головним редактором і він не влаштовує трудовий колектив як його керівник, то завтра працівники, які набули голоси у вищому органі управління, зможуть проголосувати на призначити нового керівника. Отже, новий Закон надає трудовому колективу фактичні важелі впливу у цьому питанні.

Підводним каменем в управлінні справами ТОВ є те, що ця форма господарювання не дозволяє швидко приймати рішення, про проведення зборів повідомлення повинно бути зроблено не менш як за 30 днів до їх скликання. Порушення цього порядку дозволяє скасовувати ці рішення, а звернутися до суду може будь-хто з учасників, якщо його своєчасно не повідомили.

– На сьогодні для ТОВ одна з головних проблем – це дотримання порядку проведення зборів. Як зазначив Верховний суд, права учасника товариства можуть бути визнані порушеними внаслідок недотримання вимог закону про скликання і проведення загальних зборів, якщо він не зміг взяти участь у них, належним чином підготуватися до розгляду питань порядку денного, зареєструватися для участі у загальних зборах. Те, що у людини всього 3% голосів, не значить, що вона не змогла б переконати всіх решту учасників прийняти інше рішення. В результаті рішення зборів скасовується, робота призупиняється… Якщо для ТОВ існує момент строгого регламентування порядку проведення і повідомлення учасників, то для приватних підприємств закон таких вимог не встановлює, це питання залишається у віданні самих засновків, які можуть встановити більш прийнятні строки. Відповідно більш пільгові умови в оперативності прийняття рішення за приватним підприємством. Тому для себе прийміть рішення, – радить юрист.

Михайло Кочеров радить газетярам шукати компроміс із визначенням порядку обрахунку розміру частки кожного із працівників. Прорахувати приблизну дольову участь кожного члена колективу. Адже люди, які зробили для газети більше, врешті можуть лишитися в меншості. І навіть прибиральник може подати до суду і призупинити реорганізацію.

– Конституція гарантує кожній особі звернення до суду для захисту своїх прав та інтересів. Відповідно в будь-якій редакції може зʼявитись особа, яка буде не згідна з перерозподілом часток комунального майна, відповідно, вона подасть позов про і скасування держреєстрації, тому що ця людина буде вважає, що рішення було прийнято неправомірно, бо її обділили … Внутрішні проблеми, на мій погляд, навіть складніші, ніж зовнішні, тому що треба буде кожного переконати, що розподіл мана чесний.

Питання з приміщеннями – що варто знати

Також юристи звертають увагу на те, що і для учасників першого етапу, і для учасників другого етапу передбачено пільгову оренду приміщень на 15 років для газетної діяльності. Здавати в суборенду ці приміщення газета не може. Для приміщень встановлюється пільговий розмір орендної плати, який складає лише 1 грн. Договір оренди приміщення буде укладатися із місцевими органами самоврядування, це досить тривалий процес, тому слід заздалегідь поквапитися та вже зараз починати працювати у цьому напрямку, щоб, як тільки реєстрація суб’єкту господарювання відбудеться, відразу подавати пакет документів для оренди.

Ще один момент, про який треба памʼятати: договір оренди буде підпорядкований Закону про оренду державного і комунального майна, то будуть відповідні умови дотримання договору, і за цим законом достатньою підставою для розірвання є недотримання орендарем будь-якої умови. Тобто, на відміну, наприклад, від приватного бізнесу, у цьому законі більш жорсткі умови його виконання.

– Щоб у вас не вийшло так, що згідно з Законом, ви повинні належним чином утримувати ці приміщення (дотримання температурного режиму тощо), то ви розрахуйте собі витратну частину. Бо коли орендодавці зобов’язані укласти договір, це не значить, що не треба дотримуватись закону та цей договір не зможуть з Вами розірвати

Тому варто заздалегідь зважити, чи потрібні всі ці приміщення – чи зможе газета їх утримувати.

«На сьогодні частина проблем, які виникають у регіонах, могла б бути вирішена, якби була готовність до компромісу. Я розумію, якщо редакцію взагалі виганяють на вулицю, тоді повний конфлікт неминучий, але якщо можна знати якісь рішення – то треба зважувати і прораховувати, чи варто конфліктно відстоювати якісь позиції, що не є принциповими.»

 

Журналіст Павло Шеремет вбитий. Автомобіль, в якому він їхав на ранковий радіоефір, був підірваний. Саморобний вибуховий пристрій потужністю до півкілограма в тротиловому еквіваленті спрацював у самісінькому центрі Києва. Якщо це не ляпас Україні, то що тоді можна вважати ляпасом?

Такі резонансні вбивства трапляються рідко, але запам'ятовуються надовго. Журналіст все тієї ж «Української правди» Георгій Гонгадзе був вбитий 16 років тому, але ця трагедія жива в пам'яті до цих пір. Проте вбивство Павла Шеремета влаштували так, щоб стало ще більш резонансним. Гонгадзе просто зник – і лише через півтора місяці його тіло було знайдене в передмісті Києва. Шеремет був вбитий за допомогою вибухівки – максимально демонстративно.

Акція залякування, якщо завгодно.

Такі речі погано вписуються у версію про «особисту неприязнь» – способів здихатися від людини існує не мало, але в даному випадку все, швидше, нагадує спробу провести «акцію залякування». Коли важливий не тільки сам факт жорстокого вбивства, але й ті кола, які після нього почнуть розходитися на воді.

Адресати можуть бути найрізноманітнішими. Одним із них, напевно, стане сама українська журналістика, яка не перестає бути одним з найбільш впливових громадських інститутів. Так, журналістське розслідування не стає приводом для автоматичних відставок, як в Німеччині, але тим не менше навіть президент вимушений давати пояснення, якщо бухгалтерія його компанії стає предметом вивчення журналістських колективів. І якщо в сусідній Росії ЗМІ працюють, зважаючи на реакцію влади, то в Україні все навпаки – влада ухвалює рішення, зважаючи на те, що після цього про них напишуть журналісти.

Втім, можливо, українська четверта влада в цьому випадку не є кінцевим об'єком атаки. Врешті-решт, 16 років тому уся країна вже мала можливість переконатися – чим відгукнеться для влади одна лише підозра в причетності до загибелі журналіста. Втрата репутації, криза легітимності, акції протесту – офіційний Київ часів Леоніда Кучми після загибелі Георгія Гонгадзе ще довго нагадував «кульгаву качку».

 
Більше статтей...
An Image SlideshowAn Image SlideshowAn Image SlideshowAn Image SlideshowAn Image SlideshowAn Image SlideshowAn Image SlideshowAn Image SlideshowAn Image SlideshowAn Image SlideshowAn Image SlideshowAn Image SlideshowAn Image SlideshowAn Image SlideshowAn Image SlideshowAn Image SlideshowAn Image SlideshowAn Image SlideshowAn Image SlideshowAn Image Slideshow 
bulletbulletbulletbulletbulletbulletbulletbulletbulletbulletbulletbulletbulletbulletbulletbulletbulletbulletbulletbullet
spinner

Опитування

Яким з місцевих ЗМІ ви довіряєте найбільше?
 

Опитування

Новини якого з місцевих телеканалів на вашу думку є найбільш актуальними та об'єктивними?