Вхід

Теекана РТБ

Рівне вечірнє

Журналіст Павло Шеремет вбитий. Автомобіль, в якому він їхав на ранковий радіоефір, був підірваний. Саморобний вибуховий пристрій потужністю до півкілограма в тротиловому еквіваленті спрацював у самісінькому центрі Києва. Якщо це не ляпас Україні, то що тоді можна вважати ляпасом?

Такі резонансні вбивства трапляються рідко, але запам'ятовуються надовго. Журналіст все тієї ж «Української правди» Георгій Гонгадзе був вбитий 16 років тому, але ця трагедія жива в пам'яті до цих пір. Проте вбивство Павла Шеремета влаштували так, щоб стало ще більш резонансним. Гонгадзе просто зник – і лише через півтора місяці його тіло було знайдене в передмісті Києва. Шеремет був вбитий за допомогою вибухівки – максимально демонстративно.

Акція залякування, якщо завгодно.

Такі речі погано вписуються у версію про «особисту неприязнь» – способів здихатися від людини існує не мало, але в даному випадку все, швидше, нагадує спробу провести «акцію залякування». Коли важливий не тільки сам факт жорстокого вбивства, але й ті кола, які після нього почнуть розходитися на воді.

Адресати можуть бути найрізноманітнішими. Одним із них, напевно, стане сама українська журналістика, яка не перестає бути одним з найбільш впливових громадських інститутів. Так, журналістське розслідування не стає приводом для автоматичних відставок, як в Німеччині, але тим не менше навіть президент вимушений давати пояснення, якщо бухгалтерія його компанії стає предметом вивчення журналістських колективів. І якщо в сусідній Росії ЗМІ працюють, зважаючи на реакцію влади, то в Україні все навпаки – влада ухвалює рішення, зважаючи на те, що після цього про них напишуть журналісти.

Втім, можливо, українська четверта влада в цьому випадку не є кінцевим об'єком атаки. Врешті-решт, 16 років тому уся країна вже мала можливість переконатися – чим відгукнеться для влади одна лише підозра в причетності до загибелі журналіста. Втрата репутації, криза легітимності, акції протесту – офіційний Київ часів Леоніда Кучми після загибелі Георгія Гонгадзе ще довго нагадував «кульгаву качку».

 

Коли отримала запрошення взяти участь у другому «Донбас медіа форумі», що відбувся в червні, у ролі спікера, довго не роздумувала - одразу погодилась, хоча і не маю досвіду роботи в таких заходах. Ознайомилась із програмою, метою і зрозуміла: форум буде дуже цікавим і корисним. А ще місце його проведення – Маріуполь, що є прифронтовою зоною. І хоча більшість міжнародних експертів і спікерів сюди не приїхала з міркувань безпеки, «Донбас медіа форум» зібрав понад 200 учасників, серед яких були й колеги з окупованих територій України. Організатори: «Донецький інститут інформації», Інститут демократії імені Пилипа Орлика, «Донецький прес-клуб» - попри всі можливі ризики, прагнули підтримати журналістів Донбасу, які працюють у надскладних умовах. Отож потурбувалися, здається, про все до найменших дрібниць. Наприклад, людей із бейджами з помаранчевими стрічками не можна було фотографувати, знімати на камери, учасники могли зберігати анонімність і не називатися під час публічних дискусій, тощо. Ніхто не нарікав на підвищені заходи безпеки, ставилися до цього з розумінням. Та й тему форуму «Журналістика в кризових регіонах під час змін» вибрали не випадково, попередньо опитали медійників Донбасу й визначили, чого вони найбільше потребують.

 

Запитання: На останній сесії районної ради депутати ухвалили рішення про створення тимчасової комісії з вивчення фінансово-господарської діяльності газети «Край». На цій же сесії ухвалено рішення про вихід районної ради із числа співзасновників редакції і газети.

1. Чи мають право депутати проводити перевірку фінансово-господарської діяльності газети після ухвалення рішення про вихід районної ради із числа співзасновників газети відповідно до ЗУ «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації»?

2. Якщо так, то які саме статті доходів і витрат вони можуть перевіряти?

3. Якщо ні, то на які статті законодавства має опиратись редактор аби пояснити депутатам неможливість проведення перевірки?

Ірина Повар, головний редактор Гощанської районної газети "Рідний край".

Відповідь: Прийняття рішення про вихід Гощанської районної ради із складу засновників газети «Рідний край» не означає, що вони уже є не співзасновниками.

Відповідно до ст.7 Закону України «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації» вихід органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування із складу засновників (співзасновників) друкованого засобу масової інформації та редакції у разі відсутності у майні редакції державного (комунального) майна оформляється договором, що укладається між органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, що є засновниками (співзасновниками), та правонаступниками (у тому числі трудовим колективом редакції) відповідно до вимог цивільного законодавства. Зазначений договір, який обов’язково має містити умови забезпечення функціонування друкованого засобу масової інформації, збереження його назви, цільового призначення, мови видання і тематичної спрямованості, є підставою для подання правонаступниками заяви про перереєстрацію друкованого засобу масової інформації в порядку, визначеному Законом України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні".

Відповідно до статті 5 вищевказаного закону управління майном редакцій комунальних друкованих засобів масової інформації до завершення реформування здійснюється їх засновниками (співзасновниками).

Таким чином, не дивлячись на прийняте рішення про вихід, Гощанська районна рада поки що залишається співзасновником газети і має право проводити перевірку фінансово-господарської діяльності, як це передбачає статут газети.

Для надання відповіді щодо того, які статті доходів і витрат комісія може перевіряти, а також статті законодавства, на які має право опиратися редактор, необхідно ознайомитися зі статутом газети, де має бути прописано порядок проведення перевірки діяльності, в тому числі і фінансово-господарської.

 

Запитання: Сесія міської ради затверджує склад комісії з реформування КП «Редакція газети «Замок» на чолі із заступником міського голови, яка має провести інвентаризації майна, що передається безоплатно колективу. І цей передавальний акт згаданої комісії має затверджується рішенням уже наступної сесії міської ради.

Наскільки правомірно приймати таке рішення щодо затвердження сесією міської ради майна, яке згідно із Законом передається безоплатно трудовому колективу редакції?

Відповідь: Відповідно до  п.3 ст. 3 Закону України «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації» реформування друкованих засобів масової інформації та редакції здійснюється шляхом виходу органів державної влади, інших державних органів та органів місцевого самоврядування із складу засновників (співзасновників) друкованого засобу масової інформації та редакції з подальшою приватизацією майна редакції, що перебуває у державній чи комунальній власності, відповідно до законодавства з питань приватизації.

Відповідно до п.2 ст. 5 вищезгаданого закону управління майном редакцій комунальних друкованих засобів масової інформації до завершення реформування здійснюється їх засновниками (співзасновниками). При цьому  п. 3 ст. 5 вказано, що з дня набрання чинності закону і до завершення процесу реформування відповідних друкованих засобів масової інформації органам державної влади, іншим державним органам та органам місцевого самоврядування, що є засновниками (співзасновниками) редакцій, забороняється проводити операції, наслідком яких може стати відчуження майна редакцій, зокрема його продаж, обмін та застава, встановлення іпотеки, безоплатна передача та реалізація для погашення заборгованості, передача в оренду, внесення його до статутних (складених) капіталів суб’єктів господарювання, передача в управління та проведення операцій з борговими вимогами і зобов’язаннями (факторинг).

Відповідно до ст.9 Закону у процесі реформування майно (крім приміщень і земельних ділянок), що на момент набрання чинності Законом перебувало на балансі редакції (майно, надане редакції засновниками (співзасновниками) друкованого засобу масової інформації та редакції у користування, та майно, придбане трудовим колективом редакції), передається у власність зазначеному суб’єкту господарювання безоплатно, за умови забезпечення функціонування друкованого засобу масової інформації, збереження його назви, цільового призначення, мови видання і тематичної спрямованості.

Приміщення, що перебувають у державній або комунальній власності, у яких на час реформування розташовувалися редакції, передаються в оренду строком не менше ніж на 15 років з розміром орендної плати, установленим для бюджетних організацій. Договір оренди укладається між редакцією та Фондом державного майна України (його регіональним відділенням) або відповідним органом місцевого самоврядування.

Відповідно до Статуту КП «Редакція газети «Замок» Дубенської міської ради від 2015 року:

«6.1.Майно Підприємства є власністю територіальної громади міста Дубно і закріплено за ним на правах господарського відання.

Воно складається з основних та оборотних фондів, а також інших цінностей і коштів, вартість яких відображена в самостійному балансі.

6.2.Підприємство здійснює  володіння та користування майном у відповідності до цілей своєї діяльності.

6.3.Підприємство має право отримувати кредити для придбання основних засобів за погодженням із Засновником.»

Виходячи з самого розуміння поняття «інвентаризація», головною метою інвентаризації є саме визначення фактичної наявності і стану майна об’єкта інвентаризації, перевірка фактичної наявності майна з даними бухгалтерського обліку, відображення результатів інвентаризації у балансі.

Тому проведення самої інвентаризації наявного майна не свідчить про те, що Дубенська міська рада порушує чинне законодавство.

 

Цього багатостраждального Закону, який дістав назву «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації», переважна більшість газетярів Рівненщини, особливо районної ланки, чекали, як манни небесної. Яскравим доказом цього є хоча б той факт, що практично три чверті редакційних колективів області заявили про своє бажання взяти участь у реформуванні вже на першому його етапі. Думаєте, від доброго життя? Для такого рішучого кроку в колег були і є вагомі причини. Їх, без будь-якого перебільшення, просто дістала неприхована зверхність багатьох керівників райдержадміністрацій, районних і міських рад у стосунках з редакційними колективами.  Хіба для когось є секретом, як окремі можновладці хотіли, аби чи не на кожній газетній сторінці красувалися їх портрети або ж вміщувалися хвалебні оди? Хіба не секрет, що дехто з тих же можновладців волів би аби за ними щодня мало не по п’ятах бігали журналісти з телекамерами, диктофонами і фотоапаратами? Особливо в період підготовки і проведення чергової виборчої кампанії. А коли в пресі раптом з’являється публікація хоча б з елементами критики на адресу «власть імущих» - часто-густо це сприймається в штики: на журналіста, а в першу чергу на редактора газети, починають неприховано тиснути. Аж до завуальованих, а нерідко й прямих, погроз із наступним звільненням з посад.

Газета «Сарненські новини» не є виключенням в таких ситуаціях. Мені спочатку здавалося, що саме цьому, одному з найуспішніших в Україні видань, буде значно легше, порівняно з іншими, протистояти свавіллю влади. З огляду на кілька моментів.

По-перше, «Сарненські новини» вже давно не клянчать у своїх співзасновників жодних коштів, бо є самодостатньою господарською структурою. Що ж до бюджетних асигнувань – то це не що інше, як оплата за надані послуги, як це передбачено положеннями ст. 5 Закону України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації». Зрештою, такі надходження від місцевої районної та міської рад у загальній структурі прибутків редакції загалом складають не більше 3 відсотків (районна державна адміністрація за висвітлення своєї діяльності взагалі не платить редакції жодної копійки).

По-друге, газета, незважаючи на масове зубожіння передплатників, має дуже пристойний тираж – майже 10 тисяч примірників на 8-ми сторінках у вівторок та понад 11 тисяч 250 – на 12-ти, а то й на 16-ти у четвер.

По-третє, упродовж багатьох років тут працює стабільний, доволі кваліфікований колектив, у першу чергу – журналістів. Але, як виявилося, протистояти владі з її незагнузданими амбціями, важко нині навіть «Сарненським новинам». Що це справді так – довели події, що розгорнулися на останній сесії Сарненської районної ради.

Те, що розгляд питання стосовно реформування газети буде далеко непростим можна було спрогнозувати ще під час спільного засідання постійних комісій - з економічних питань, підприємництва, залучення інвестицій і комунальної власності та охорони здоров’я, материнства,  дитинства і ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Замість того, щоб вислухати виважені аргументи  в.о. головного редактора «Сарненських новин» Світлани Ляшко щодо намірів та подальших кроків редакційного колективу в процесі роздержавлення, голова ради Руслан Серпенінов зажадав від неї детального звіту за останні п’ять років. Не більше, не менше. І жодні доводи керівника журналістського колективу стосовно неправомірності такої постановки питання на Руслана Петровича не подіяли. Він, як поганий учень, твердив своє: ми, тобто районна рада, є одним із співзасновників видання, а отже можемо приймати будь-які рішення, включаючи призначення нового редактора.

Зрештою, за наполяганням Серпенінова в порядку денному сесії районної ради з’явилося два питання: «Про головного редактора редакції районної газети «Сарненські новини» та «Про реформування редакції газети «Сарненські новини», співзасновником якої є Сарненська районна рада». Причому обидва питання в порядку денному поставили останніми – 45-м та 46-м. Як на мене, тут переслідувалися дві причини. По-перше, частина депутатів не добуде до закінчення сесії (так воно, зрештою, і сталося), по-друге, ті, хто залишиться у залі, втомившись від «копіткої» роботи, голосуватимуть механічно, не дуже перебиваючись законністю прийнятих поспіхом рішень.

А між тим Руслану Серпенінову, котрий вважає себе неперевершеним професіоналом в юриспруденції, і Світлані Рацкевич, яка обіймає посаду юриста районної ради і одержує за це не такі вже й малі гроші, варто було б знати: із введенням у дію з 1 січня 2016 року Закону України «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації» втратили чинність окремі положення інших законодавчих актів, зокрема й п. 7 частини першої статті 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Іншими словами, з 1 січня 2016 року органи місцевої влади втратили право на заснування засобів масової інформації відповідної ради, призначення і звільнення їх керівників, за винятком аудіовізуальних ЗМІ. Та хіба для Серпенінова і його оточення закони чогось варті? Вони  й далі діють за принципом: ми тут влада – як скажемо, так і буде. Не буде! Бо колектив «Сарненських новин», який 28 грудня 2015 року одноголосно обрав на посаду головного редактора газети Світлану Ляшко, вже підготував адміністративний позов до Рівненського окружного адміністративного суду щодо визнання недійсним рішення сесії Сарненської районної ради від 22 лютого 2016 року «Про головного редактора Сарненської районної газети». Про всі перепони, які чинять сарненські можновладці колективу газети на шляху її реформування, вже повідомлено й Президента України. І редакція «Сарненських новин», і секретаріат обласної організації Національної спілки журналістів України, який з самого початку протистояння між газетярами і владою виступає на боці перших, сподіваються на адекватне реагування. В правовому полі, звичайно.

Побувавши на сесії Сарненської районної ради, я зробив для себе  невтішний висновок: Руслан Серпенінов, як голова ради, з останніх сил робить все для того, аби усунути від керівництва «Сарненськими новинами» Світлану Ляшко – досвідченого і непідкупного журналіста, яка в додачу виявилася ще й здібним керівником і менеджером (а це справжня знахідка в сучасних умовах). Мотив дуже простий: Світлана Феліксівна не з тих, на кого легко можна накинути вуздечку, аби згодом управляти нею, як заманеться. Аби досягти своєї мети, взявся викликати до себе на «конфіденційну розмову» кількох співробітників редакції. Суть такої розмови зводилася до пропозиції стати редактором видання. Та жоден з «потенційних керівників» не погодився на багатообіцяючу пропозицію голови ради. Тоді Руслан Петрович вирішив випробувати інший варіант: його прислужливі «гінці» прямо на сесію доставили двох «претендентів на папаху» - Мирославу Опанасик з Рівного та Ірину Баковецьку з Березного. Кажуть, перша, побачивши увесь перебіг подій на сесії і реально оцінивши ситуацію, покинула залу ще до голосування. Друга таки спробувала поборотися за крісло редактора. І навіть, як їй здалося, досягла успіху: районні депутати, які ще лишилися у сесійній залі,  досить дружно підняли руки за Баковецьку. Особливо не переймаючись тим, що кандидат на посаду редактора «Сарненських новин» жодного дня не працювала в газеті. Не кажучи вже про управлінський досвід.

І тут постає цілком закономірне питання: чому депутатський корпус, який складається з фракцій ВО «Батьківщина», «Блоку Петра Порошенка», ВО «Свобода», Радикальної партії Олега Ляшка та партії «Прогрес», так дружно піднімає руки за прийняття завідомо неправомірних рішень? Як і в першому випадку, все виявляється дуже  просто. Сам Руслан Серпенінов прийшов на посаду голови Сарненської районної ради від ВО «Батьківщина». Його колишній однопартієць і рідний брат Олександр віднедавна став запеклим прихильником Радикальної партії і вже там намагається диктувати правила гри новим однопартійцям. Щодо депутатів райради з фракцій БПП,  «Свободи» і «Прогресу», то вони, як виявилося, теж не дуже вирізняються виваженістю при голосуванні. Не дуже замислюючись над наслідками такого голосування. А вони, наслідки, у перспективі виглядають дуже невтішними.

P.S. Того дня ми в очікуванні своєї черги на засідання постійних комісій Сарненської районної ради в приміщенні адмінбудинку на вулиці з символічною назвою Демократична, 51 провели майже дві години. Окрім нас тут томилися й інші ходаки, яких доля так само поставила у довгу і до кінця незрозумілу чергу. Дізнавшись, що ми – журналісти з Рівного, люди з черги з жалем згадували про той період, коли на посаді голови районної ради ще донедавна перебував Микола Драганчук, до речі – член Національної спілки журналістів України і колишній багаторічний головний редактор "Сарненських новин" (наприкінці минулого року Миколу Драганчука обрали першим заступником голови Рівненської обласної ради). "При ньому такого приниження відвідувачів в чергах  було менше. І ставлення до людей було зовсім іншим",- майже в один голос твердили співрозмовники, даючи ще одну промовисту оцінку роботи нової команди в Сарненській районній раді, команди, яка полюбляє називати себе новим обличчям України. От тільки обличчя це вимальовується якимось непривабливим. На дзеркало в цій ситуації нічого нарікати.

Дмитро Тарасюк,

голова Рівненської обласної організації

Національної спілки журналістів України,

заслужений журналіст України.

 
Більше статтей...
An Image SlideshowAn Image SlideshowAn Image SlideshowAn Image SlideshowAn Image SlideshowAn Image SlideshowAn Image SlideshowAn Image SlideshowAn Image SlideshowAn Image SlideshowAn Image SlideshowAn Image SlideshowAn Image SlideshowAn Image SlideshowAn Image SlideshowAn Image SlideshowAn Image SlideshowAn Image SlideshowAn Image SlideshowAn Image Slideshow 
bulletbulletbulletbulletbulletbulletbulletbulletbulletbulletbulletbulletbulletbulletbulletbulletbulletbulletbulletbullet
spinner

Опитування

Яким з місцевих ЗМІ ви довіряєте найбільше?
 

Опитування

Новини якого з місцевих телеканалів на вашу думку є найбільш актуальними та об'єктивними?